Олександру Дуванському було 73 роки, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. З перших днів його рідне місто Ізюм потерпало від російських бомбардувань, а потім і облоги. Та чи не найбільшим випробуванням для містян стала окупація. Відрізані від будь-яких українських новин, вони залишилися сам на сам із ворожою пропагандою та її головним рупором, газетою «Ізюмський Телеграф». Зі шпальт видання кожного дня лилися потоки брехні про взяття Києва і «падіння фашистського режиму». Багато хто повірив цим нісенітницям, тому чи не єдиним співрозмовником, якому Олександр міг довіряти, став його особистий щоденник. З дозволу пана Дуванського ми публікуємо окремі розділи його щоденника окупації у цьому номері Інкера. Це захоплюючі і жахаючі спостереження притомної людини, яка проти волі опинилася в камері обскуру.
